Опеньок цегляно-червоний

Сучасна назва: Hypholoma lateritium, Опеньок несправжній цегляно-червоний

Місцеві та застарілі назви:

Hypholoma sublateritium
Naematoloma sublateritium
Опеньок цегляно-червоний
Опеньок цегляно-червоний несправжній
Лжеопеньок цегляно-червоний
Лжеопеньок цегляно-оранжевий
Гіфолома цегляно-червона
Гіфолома цегляно-оранжева

Це широко розповсюджений осінній гриб, що росте щільними скупченнями на пнях і колодах листяних порід.

Опеньок цегляно-червоний іноді називають «цегляною шапочкою». Його досить легко впізнати за середовищем існування, за цегляно-червоною шапкою з більш блідим краєм, за пурпурно-сірими пластинами та за тим, як стебло часто має «синці» та жовті плями. Якщо ви зможете зловити Hypholoma lateritium, коли він ще дуже молодий, ви побачите його часткову вуаль, яку мікологи називають «підмембранозною», яка виглядає як щось середнє між кортиною та більш значною вуаллю.

Детальний опис

Шапка: 3-10 (12) см у діаметрі, щільном’ясиста, напівкуляста, опукла, з часом стає широко опуклою, плоско-розпростертою, майже плоскою або нерівно хвилястою. З підігнутим краєм у молодому віці, згодом опущеним краєм. Лиса, по краю с залишками покривала. Суха або трішки волога.

Цегляно-червона або оранжево-червона загалом, але блідіша, світліша до краю, рожева або білувата.

Пластини: прикріплені до ніжки, широкі, тонкі, часті, з частими пластиночками. Спочатку білуваті, жовтуваті, з часом жовто-коричневі, незабаром стають блідо-сірими до сірого, чорнувато-оливкуватими, пурпурно-сірими до темно-фіолетового, коричневого зі зрілістю.

У молодому віці покриті білуватою кортиноподібною вуаллю.

Ніжка: 4-12 см завдовжки; товщиною 0,8-1,2 (2) см, циліндрична. Ніжки більш-менш рівні, або скручені та звужені до основи завдяки груповій формі росту. Поверхня лиса або тонкоопушена біля верхівки, часто з ефемерною або постійною кільцевою зоною біля вершини. Колір зверху від білуватого, брудно-білуватого до жовтуватого, знизу від іржаво-коричнюватого до червонуватого, коричнювато-червонуватого, іноді виникають синці та жовті плями.
Тверда, коркувата, волокниста, щільна, згодом порожниста.

М’якуш: у шапці білуватий, кремовий, жовтуватий.
В нижній частині ніжки жовто- або оранжево-коричнюватий, жовто-бурий.

Запах: майже не виражений, приємний, грибний.
Смак: від невираженого чи трохи гіркуватого до гіркого.

Хімічні реакції: KOH коричневий на поверхні капелюшка.

Споровий порошок: фіолетово-коричневий.

Мікроскопічні особливості: Спори 6-7 х 3-4 мкм; еліпсоїдні, гладкі, плавні, тонкостінні, з неявними порами, жовтуваті в KOH.

Їстівні властивості

Неїстівний.
За даними ряду авторів – отруйний.
За деякими даними – умовно їстівний гриб 4 категорії.

Якщо сирий гриб на смак не гіркий чи лише трохи гіркуватий, можна спробувати його відварити. Якщо гіркота не посилиться після першого відварювання, гриби можна використовувати після дворазового або триразового відварювання.
Ця порада дуже гарна, але… куштувати кожен гриб? Навіть в одному кластері можуть бути присутні різні за смаком екземпляри. За наявності інформації, що в сирому вигляді чи без достатнього відварювання Опеньок цегляно-червоний здатний спричиняти шлунково-кишкові розлади – нащо робити собі проблем? Таку красу краще залишити в лісі.

Екологія та разповсюдження

Сапрофіт, росте великими скупченнями, щільними групами та кластерами на гнилих колодах і пнях листяних порід, на ослаблених живих деревах, на опаді, на гнилих гілках. Зустрічається в лесах, на узбіччах, в паркових зонах, старих садках.
Зазвичай плодоносить с серпня по жовтень, але при теплій погоді може рости і в листопаді.

Лжеопеньок цегляно-червоний широко розповсюджений по всьому світу, де є ліси. В Україні – майже всюди: Карпати, Правобережне Полісся, Правобережний та Лівобережний Лісостеп, Розтоцько-Опільські ліси…